Викладачі та студенти разом із деканом, професором Анатолієм Карасевичем, поклали квіти до пам’ятника Івану Даниловичу Черняховському, нашому земляку, генералу армії, наймолодшому командувачу фронтом.

Черняхо́вський Іва́н Дани́лович (народився 16 червня 1906 р. у с.Оксанина, Уманський район, Черкаська область) — радянський  воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу, у період німецько-радянської війни командувач 60-ю армією Воронезького фронту, згодом командувач військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії (1944). Один з чотирьох радянських командувачів фронтами (також Михайло Кирпонос, Михайло Петров, Микола Ватутін), що загинули у роки війни на фронті.

18 лютого 1945 р. у районі міста Мельзак (нині Пененжно, Польща) автомобіль генерала потрапив під артобстріл, і він був смертельно поранений. Помер того ж дня.

Хотів нині поділитися інформацією, яка іноді ігнорується, коли мова ведеться про Черняховського І.Д., як про полководця і його військові звання. Особливо за останнє – чи було присвоєно йому звання Маршала? Хоча для істориків тут немає ніякої таємниці.

У газеті «Красная звезда», яка мала побачити світ 19 лютого 1945 р., вже було набране повідомлення про присвоєння Івану Даниловичу звання Маршала Радянського Союзу. Та оскільки це звання посмертно не присвоювалося, за вказівкою Сталіна його зняли з друку. Хоча маршальський мундир був уже полководцю замовлений.

Похований І. Д. Черняховський у Вільнюсі (Литва). У 1992 р. прах генерала був перепохований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

І наступне уточнення щодо нагород нашого земляка. Інформація тут доступна. Він був двічі Герой Радянського Союзу — 07.10.1943, 09.07.1944; мав орден Леніна — 07.10.1943; чотири ордена Червоного Прапора — 16.01.1942, 03.05.1942, 04.02.1943, 03.11.1944; два ордена Суворова 1-го ступеня — 08.02.1943, 11.09.1943; орден Кутузова 1-го ступеня — 29.05.1944; орден Богдана Хмельницького 1-го ступеня — 10.01.1944; медалі. Але про орден «Перемога» чомусь інформація відсутня. Орден «Перемога» - вища військова нагорода Союзу Радянських Соціалістичних Республік створений для нагородження вищого командного складу РСЧА за успішні операції в масштабах фронту або декількох фронтів.

Нагорода заснована 8 листопада 1943 р., тоді ж затверджені її статут і опис, першими кавалерами ордена «Перемога» стали Жуков, Василевський і Сталін за звільнення правобережної України. Всі троє перших кавалерів ордена будуть представлені до цієї нагороди повторно у 1945 р. Всього таких орденів було замовлено Сталіном 20.

Але орден «Перемоги» вручався 19 разів - за успішні дії повязані з ІІ Світовою війною. Першим кавалером ордена серед країн союзників став Генерал армії США Дуайт Ейзенхауер. Список кавалерів ордена Перемоги виглядає так: Жуков Георгій Костянтинович (двічі), Василевський Олександр Михайлович (двічі), Сталін Йосип Віссаріонович (двічі), Конєв Іван Степанович, Рокосовський Костянтин Костянтинович, Малиновський Родіон Якович, Толбухин Федір Іванович, Говоров Леонід Олександрович, Тимошенко Семен Костянтинович, Антонов Олексій Інокентьевич, Дуайт Ейзенхауер, Бернард Монтгомері, Міхай I Гогенцоллерн-Зігмарінген, Міхал Роля-Жимерський, Мерецков Кирило Опанасович, Йосип Броз Тіто. Останнє, 20 вручення ордена було 20.02.1978 р., коли кавалером став Леонід Ілліч Брежнєв, хоча після його смерті дане нагородження скасували як таке, що суперечить статуту ордена. Є всі підстави говорити нині, що 20 орден «Перемога» планувався Івану Даниловичу Черняховському за участь у Білоруській наступальній стратегічній операції (23 червня — 29 серпня 1944 р.), фронт провів Вітебсько-Оршанську (23—28 червня 1944 р.), Мінську (29 червня — 4 липня 1944 р.), Вільнюську (5—20 липня 1944 р.), Каунаську  (28 липня — 28 серпня 1944 р.) операції. У результаті були відвойовані Вітебськ (26 червня), Орша (27 червня), Борисов (1 липня), Мінськ (3 липня), Молодечно (5 липня), Вільнюс (13 липня), Каунас (1 серпня) і війська фронту вийшли до кордону зі Східною Пруссією.

Просто, логічно і переконливо аргументовано. То чому ж орден «Перемога» знаходиться не у Національному військово-історичному музеї України (м. Київ), а у Москві шукає чергового лжеординоносця?

В урочистій промові Анатолій Карасевич коротко зупинився на життєвих віхах полководця і звернувся до присутніх завжди цінувати подвиг тих воїнів, які віддали своє життя за наше світле майбутнє, за Україну.