«Хащуватська трагедія» – найбільший у Європі меморіальний комплекс, розташований у Гайворонському районі Кіровоградської області. Присвячений він пам’яті сотень євреїв, розстріляних гітлерівськими нацистами та їхніми поплічниками 75 років тому.

    Село Хащувате розкинулося на лівому березі Південного Бугу. З кінця ХVIII – до першої половини ХХ ст. мало статус містечка, де переважало єврейське населення (на початку ХХ ст. у ньому мешкало близько шести тисяч людей). Тут жили і працювали талановиті ремісники і майстри усіх спеціальностей. Виробляли олію, крупи, також було чимало стельмашень, перукарень, харчевень, шевських, кравецьких та інших майстерень. Були заїжджі двори-готелі. Щотижня відбувалися великі ярмарки, де торгували зерном, худобою, різними товарами промислового та кустарного виробництва. У містечку діяли єврейська та українська школи, працювали лікарня, пошта, кінотеатр, синагога, православна церква.
    29 липня 1941 р. містечко окупували нацисти і встановили окупаційний порядок. Як відомо, в загарбників на різних територіях діяли по чотири спецгрупи, завданням яких було знищення «комісарів, євреїв та циган». Діяли ці загони за єдиним шаблоном: вступивши у населений пункт, дізнавались у місцевого населення імена равинів і найбільш відомих членів єврейської громади. Від них вимагали списки усього єврейського населення нібито для реєстрації та відправки у спеціальний «єврейський район». Люди не підозрювали про справжні наміри нацистів і виконували розпорядження окупантів.
    А потім наступив трагічний день 16 лютого 1942 р. «На світанку у село Хащувате було стягнуто чи не всіх поліцаїв району, усього 50-60 запроданців. Усе було наперед продумано, розраховано. Окремим сім’ям, ще задовго до цього жахливого дня, не дозволяли жити в своїх будинках, в одну хату зганяли по 4-5 сімей, реєстрували їх і видавали спеціальний номер будинку, заборонивши під загрозою розстрілу далеко відходити від нього. 12 лютого погнали всіх чоловіків чистити від снігу яму-глинище, яка пізніше стала для них, їхніх жінок, дітей і близьких могилою. У самий день розстрілу між поліцаями були розподілені обов’язки. Одні заганяли населення до клубу, другі – з клубу конвоювали до місця знищення, третя група безпосередньо проводила розстріл, а решта – як голодні собаки, тягли з опустілих хат усе, що роками наживалося чесною працею. Із кінотеатру о 8-й годині ранку вивели першу групу 20 чоловік і розстріляли. Так почалася кривава оргія сп’янілих від крові душогубів. Крики і стогін дорослих, плач і зойк дітей, глухі постріли й окрики садистів було чути над селом» (із книги краєзнавця Леоніда Солгутовського «Нариси з історії Гайворонського району»).
Розстріли продовжувалися кілька днів, і 20 лютого все було скінчено. У с. Хащуватому розстріляли понад 1000 громадян єврейської національності. Усі ями і вся площа біля них були залиті кров’ю. Будинки євреїв пограбовані. Так було знищено єврейське містечко, яке проіснувало кілька віків.
   Хащувате було визволене від нацистів 13 березня 1944 р. І цього ж року державна військово-медична комісія з розслідувань злодіянь гітлерівців та їхніх поплічників на окупованій території СРСР приступила до вивчення обставин трагедії. У глиняному кар’єрі було виявлено тіла 975 розстріляних.
За загальними оцінками істориків, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни разом з 4,5 млн. дорослих стали 1,5 млн. дітей. Серед них майже тисяча євреїв із с. Хащувате, прізвища яких викарбувані на Стіні пам’яті. Холоне кров в жилах, коли читаєш на Стіні цілі сімейні списки людей, знищених запроданцями і нацистами. І не вміщається у людському розумінні жорстокість нелюдів, коли вчитуєшся у списки знищених дітей. Їх, зовсім маленьких, які не встигли ще пожити на Богом даному світі, а деякі навчилися лише ходити, знищено було убивцями 376.
   Під час відкриття меморіального комплексу 9 травня 2014 р. правозахисник, член Гельсінської спілки, позаштатний радник прем’єр-міністра України, голова Асоціації громадських громад України Йосип ЗІСЕЛЬС зазначив: «Сьогодні, коли маємо так багато проблем, дуже важливо не забувати загиблих. Ця пам’ять завжди з нами. Україна втратила мільйони своїх синів і дочок, дітей та людей похилого віку, серед них півтора мільйона євреїв. Цю цифру важко осягнути. Ми повинні завжди нести із собою пам’ять про них. Без пам’яті ми не можемо йти далі. Нині у нашому житті відбуваються дуже важливі переміни. Серед Небесної сотні є троє євреїв, і ми відчуваємо пам’ять також про них. Коли були на Майдані, ми не відчували себе людьми тієї чи іншої національності, ми відчували себе частиною єдиної великої України, як і зараз. Сподіваюсь, що нелегкі нинішні часи з їхніми негараздами швидко минуть. Незважаючи на всі проблеми, держава, уряд приділяють значну увагу утвердженню міжнаціональної і міжконфесійної злагоди».
   До міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту (памʼятна дата запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 р. (Резолюція № 60/7), який відзначається щорічно 27 січня) меморіальний комплекс у с. Хащувате 10 листопада 2017 р. відвідали декан історичного факультету професор Анатолій Карасевич і заступник декана, викладач і аспірант кафедри історії України Ігор Опацький. Такі трагедії не можна забувати, а слід памʼятати в імʼя миру майбутнього.