Мабуть, ні в кого не виникає сьогодні сумніву, що Україна знову на полі брані захищає свою незалежність і територіальну цілісність. Доводить всьому цивілізованому світу, що полита кров'ю українська земля нашими славними предками повинна бути, як то личить нащадкам, захищена дітьми і онуками. Ця свята спадковість, що передається родами і поколіннями в пам'яті народній є своєрідним моральним мірилом суспільства, його досконалістю і можливістю зреалізуватися у світі. Українці не повинні бути осторонь тих проблем, які сьогодні болять в Україні, не повинні люди, якщо вони є дійсно такими, проходити повз тих, хто пройшов в мирний час дорогами війни, посивів не вчасно, складаючи своїх побратимів у двохсоті посилаючи їх у вічність.
    Десь, приблизно, такі появляються думки, коли зустрічаєш солдат російсько-української війни 2014-2017 рр. Принаймні, саме такі питання становили суть розмови з солдатами війни, під час відвідування декана історичного факультету, професора Карасевича Анатолія Олександровича Гайсинського військкомату і спілки учасників бойових дій АТО. Своєрідний круглий стіл був присвячений проблемі реабілітації учасників бойових дій, повернення їх до мирного життя шляхом використання можливості, згідно наданими Міністерством освіти і науки України можливостями для вступу до вищих навчальних закладів без складання випробувань ЗНО.

1

  Приємно було помітити, що Данилюк Микола Миколайович, голова спілки учасників бойових дій АТО Гайсина і Гайсинського району, повністю підтримав ідею саме такої реабілітації солдат свободи, повернення їх до мирного життя надаючи можливість отримати відповідну освіту на історичному факультеті УДПУ імені Павла Тичини. Були обговорені питання подальших зустрічей викладачів і студентів історичного факультету і воїнами, яких обпалила війна з сусідом.
   Заступник голови спілки учасників бойових дій АТО Гончарук Олександр Володимирович запропонував оглянути панораму музею солдатської слави воїнів Гайсинщини.
  Завідувач музеєм Головай Андрій Васильович коментував артефакти, які були представлені на оглядових стендах з фронтів «гібридної» війни. Особливо вразив український прапор, що пережив разом із захисниками пекло Донецького аеропорту.

2

ВІЧНИЙ ПОЛІТ
Тихо зірка у вічність пролетіла у пам'ять по ньому,
Якось ми всі привикли вслід дивитись вже бувшій весні.
Я політ цей згадав у своєму житті вже по дотику новому,
І сльоза за утраченим кимось попросилася в очі мені.

За чужими надіями, які вже не здійснилися нині,
За піснями і віршами, які він не напише в цей світ.
Може ми всі живущі в цьому світі жорстокому винні,
Що та зірка упала на не в пору сплюндрований цвіт.

Вічність в очі до нас як на звіт в темнім куполі неба,
Уже завчені фрази про незвичність людського буття.
Мабуть нам в цьому світі пам'ятати про зорі ті треба,
Щоб прожити достойно за завчасно згорілі життя.

А по куполу неба залишає зоря слід у вічнім падінні,
Хтось своє відлітав - когось доля покликала в рай.
Знову серце болить і вже звикле сухе в піднебінні
Бо він в пам'ять про себе залишив нам захищений край.

3
   Всього за часів війни місто Гайсин і район делегували на фронт 614 воїнів. 16 з них загинули смертю хоробрих і на просили пощади у бувших братів на колінах. Біля будинків героїв побратими вирішили встановити прапори України, за яку вони віддали своє життя.
   Вічна їм пам'ять і героям слава!

ОБНІМУ УКРАЇНУ
Обніму Україну - синьооку мою Батьківщину,
Притулюсь, як до матері бо лишилась ти в мене одна.
І почую знов пісню я про долю твою солов'їну,
І відчую в ній сутність, що народи всі наші з'єдна.

І захочеться жити - бо така ти у мене незламна -
Ти страждала віками хоч на паперті слави була.
Хай міцніє надалі твоя мудрість й звойована карма,
І той слід український в філософію вбраний села.

Я бажаю тобі довголіття в незламній блакиті,
А дорога у маках хай всміхнеться калині услід.
Ми прийдемо до істини історичної нашої миті,
Щоби націю нову захистити навіки від бід.

Обніму свою матір - свою рідну й навіки єдину,
Я пишаюсь тобою, що ти в мене така на віки.
Ми у тебе всі діти - ми чекаєм святу ту хвилину,
Щоб напитися мудрості, як нас вчили батьки.