Саме такій темі був присвячений круглий стіл, який відбувся на історичному факультету УДПУ імені Павла Тичини 21 жовтня 2017 р. Сама дата заходу не випадкова – український народ в цей день вшановує 70-ту річницю пам'яті жертв масової депортації українців в часи горезвісної операції «Захід». Проведена депортація з метою ліквідації соціальної бази українського визвольного руху торкнулась 26 682 сімей повстанців загальною кількістю 77 808 осіб. Понад 60 тисяч осіб у примусовому порядку було спрямовано у вугільну галузь, зокрема, на комбінати «Кузбасвугілля», «Челябінськвугілля», «Молотоввугілля», «Карагандавугілля», «Східсибвугілля» та у вугільний сектор Красноярського краю. Решта потрапила на роботу на промислові та сільськогосподарські підприємства Омської області. Це одна з виразних сторінок терористичних дій сталінської влади, в якої руки були і до цього по лікті у крові.

    На круглому столі, модератором якого був декан історичного факультету, проф. Карасевич Анатолій Олександрович, з акцентованими повідомленнями, які створили досить цікаву, принципову і повчальну дискусію, виступили спікери: викладачі історико-філософського факультету Київського університету імені Бориса Грінченка, завідувач кафедри історії України д. і. н., проф. Салата Оксана Олексіївна «Великий терор в Україні: нові факти та погляди», кандидат історичних наук, доцент Бонь Олександр Іванович «Мотиви та наслідки «Великого терору», викладачі історичного факультету – к. і. н., доц. Рогожа Марія Миколаївна «Новітня історіографія політичних репресій в Україні», к. і. н., доц. Чорномаз Богдан Данилович «Невідомі сторінки у дослідженні політики більшовицького терору 30-х рр. ХХ ст.» – кафедра історії України, викладач кафедри всесвітньої історії та методик навчання Устенко Альона Анатоліївна «Дискримінаційна політика радянської влади щодо дітей «колишніх» у 1930-х рр.».

  В дискусії взяли участь – проф. Кривошея І. І., доц. Гордієнко В.В., Опацький І. Ю., завідувач музею історії університету Джагунова О.І., лаборант лабораторії «Відродження нації» Макаренко О.М. Круглий стіл відвідали студенти і магістранти всіх курсів, попри те, що 21 жовтня їх законний вихідний день. Але сама актуальність обговорюваної проблеми, необхідність винести з дискусії щось нове для себе у пізнавальному плані привели неспокійні серця студентської молоді в аудиторію. Як показали післядискусійні опитування, подібні круглі столи потрібні всім, щоб пізнати минуле, щоб подібні трагедії не повторилися у наш час.

   «Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії.
   Необхідність застосування терору для захоплення та утримання більшовиками влади була теоретично обґрунтована ще Володимиром Леніним та його соратником Львом Троцьким. Наголошуючи на потребі захисту надбань соціалістичної революції від ворожих класів, Сталін, як і його попередники, використовував терор та різноманітні заходи примусу задля керування суспільно-політичними та економічними процесами у межах СРСР. Радянська тоталітарна система трималася тільки на репресіях і на страху.
   Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений Політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.
   Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І категорією означали «розстріл», за ІІ категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти у Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
  За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць і таборів (інші заходи покарання охоплювали менше, ніж 1%, звільнено було тільки 0,3%).
  Незаконність «Великого терору» визнали ще за часів СРСР після смерті Сталіна, коли у роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х рр. мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.
  Репресії у СРСР проводилися протягом усього періоду його існування. Однак Великий терор 1937-38 рр. став піковим і найбільш помітним, оскільки торкнувся представників різних соціальних груп, цілих етносів та етнічних груп.
   Політичні репресії у радянську добу – це інструмент збереження компартійним режимом монополії на владу, засіб боротьби з політичними опонентами і загалом з опозиційно налаштованим населенням. Каральні заходи, часто-густо вживалися державними органами задля здійснення соціального експерименту з побудови радянського суспільства. Усі, хто не підходив під визначення «будівника комунізму» підлягав «чистці». Жага абсолютної влади, прагнення посилення системи «партія-держава», бажання позбутися наростаючих протиріч між центральним та регіональним керівництвом, потреба у побудові декласованого радянського суспільства спонукала Йосипа Сталіна в середині 1930 рр. розпочати у масштабах країни Рад «велику соціальну чистку».
    У 1937 – 1938 рр. масштабні «чистки» торкнулися військових, чекістських кадрів і не оминули партійний апарат. З 62 членів ЦК КП(б)У, обраних XIII з’їздом республіканської партійної організації у червні 1937 р., були звинувачені у шкідницькій діяльності 55 осіб. З 11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10, з 5 кандидатів у члени політбюро – 4. Розстріляні всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, разом зі Станіславом Косіором. Одночасно з репресіями проводився так званий партійний набір на роботу у НКВС. Кількість репресованих в часи Великого терору була катастрофічно високою, а у місцевих управліннях НКВС не вистачало слідчих. Тож володарі комуністичного квитка за короткий час ставали служителями радянської Феміди і оволодівали методикою фальсифікації кримінальних справ. Слід зауважити, що під час масових арештів слідчим надавалося 2–3 дні для закінчення слідства у справі.
   В українських архівах бракує таких документів, які б допомогли змалювати цілісну картину масових політичних репресій в Україні у 1937 – 1938 рр. і змогли б дати вичерпну відповідь про справжні масштаби Великого терору, місця страт та поховання жертв. Відомо, що органи НКВС фальсифікували не лише слідчі справи, але й статистику, яку вони подавали наверх. Відповіді на складні питання щодо соціального та національного складу репресованих осіб упродовж 1918 – 1980 рр. покликана дати державна програма з видання серії книг «Реабілітовані історією». Вона діє на основі постанов президії Верховної Ради та Кабінету міністрів України від 1992 р. На сьогодні вже видано понад 120 книг по областях України. В них зазначено списки репресованих та перелік репресивних заходів, які були проведені у тому чи іншому регіоні. За архівними матеріалами складені картки на понад 700 тисяч репресованих.
  Передусім було знищено українську інтелектуальну еліту. Репресії мали негативний вплив на історичну пам'ять і психологію тих, хто вижив у часи Великого терору. Вони пам'ятали арешти, масові розстріли, розкуркулення. І цей посттравматичний синдром зберігся і сьогодні. У багатьох людей, які пам'ятають про масові арешти, розкуркулення, депортації розвинений синдром репресивної свідомості. Постгеноцидний синдром в українському соціумі підживлює деструктивні настрої – містифікацію влади, деформація правової свідомості та інші негативні явища з якими слід боротися заради побудови повноцінного громадянського суспільства.
   Декан факультету Анатолій Карасевич висловив від імені ректора Безлюдного О. І. подяку всім учасникам круглого столу за їх принципову позицію, цікаву інформацію висвітлену під час виступів і дискусій, побажав у майбутньому нових цікавих зустрічей.