Є події, які з плином часу залишаються просто історичними датами, а є такі, що довго кровоточать і не підлягають забуттю. Серед них – роки німецької окупації та звільнення від ворогів. Сімдесят років тому, у березневі дні 1944 р., жадану перемогу вибороли мешканці нашого краю, а 10 березня було звільнено місто Умань. І скільки б часу не віддаляло нас від тих подій, сум і гордість переповнюють за бойову звитягу визволителів.

1 серпня 1941 року важкий кований чобіт загарбника ступив на землю Уманщини. На 955 днів (більше, як 2,5 роки) місто Умань поглинув морок ворожої окупації. В місті було організовано обласний комісаріат (гебітскомісаріат), якому підпорядковувались інші райони: Христинівський, Тальнівський, Маньківський, Бабанський, Ладижинський. Уся громадська влада в області (гебіті) належала гебітскомісару Петерсену. В окупованому місті німці розмістили свої адміністративні установи, гестапо, польову жандармерію тощо.

Чорною сторінкою періоду окупації Умані було масове винищення єврейського населення. Територія міста, окреслена вулицями Східною, Челюскінців, Островського, Радянською – була перетворена в гетто. Болючою раною в історії Умані є трагедія Сухого Яру, у якому щосуботи упродовж періоду окупації німецькі нацисти розстрілювали євреїв.

Невимовним болем дотепер позначені розповіді наших земляків про примусове вивезення до Німеччини. Як невільників-рабів під посиленим конвоєм відправляли молодь з Умані на з.-д. станцію «Христинівка», а вже звідти – в Мюнхен, Дрезден, Берлін та інші населені пункти Німеччини. Скільки зламаних доль, зруйнованих сімей, приниження та страху було в тому «переселенні».

Болючою раною для міста було його пограбування та руйнування. Загарбники спалили в місті 479 житлових будинків, зруйнували 5 корпусів с/г інституту, більшість шкіл і медичних закладів, будинки пошти, телеграфу і телефонної станції, знищили міську бібліотеку, пограбували краєзнавчий музей і чудовий сад-оранжерею в парку «Софіївка». Зруйновані були промислові підприємства міста, перетворено на руїни комунальне господарство і т.д.

У період окупації місто Умань було опорною базою німецьких військ, тут концентрувались великі сили ворога, в основному 8-ї німецької армії. За наказом німецького командування Умань була зарахована до категорії  «міста-фортеці» і готувалася до стійкої оборони. Довгий час велися інженерні  роботи, будинки пристосовувалися під вогневі точки. На дзвіницях та горищах встановлювалися кулемети і спостережні пункти, а в дворах на вузьких вулицях і в тупиках розміщувалися засади автоматників.

Та плани німецького командування були зірвані безмірним ратним подвигом вільнолюбивого народу. В результаті Корсунь-Шевченківської бойової операції розпочато звільнення Правобережної України від окупантів. У наступальному пориві війська 2-ї і 5-ї танкових армій та 52-ї загальновійськової армії ввечері 9 березня 1944 року наблизилися до Умані. На підступах до Умані розв’язалися жорстокі бої: 881-й самохідно-артилерійський полк 3-го танкового корпусу звільняв передмістя Нова Умань. А першими до центру міста вийшла танкова рота 8-го окремого гвардійського танкового полку резерву головнокомандування. Це сталося о 19-й годині 9 березня. Рота, якою командував гвардії лейтенант В.І. Мельников зайняла позицію в районі вул. Жовтневої – Ленінської Іскри, і таким чином перекрила відступ ворога до залізничного вокзалу. Не зважаючи на шалені зусилля німців, свою позицію рота Мельникова утримувала аж до повного оволодіння містом 2-ю танковою армією. О 1-й годині 30 хвилин 10 березня 2-га танкова армія повністю оволоділа містом Умань і її частини вийшли: 16-й танковий корпус – на південно-східну, 11-а окрема гвардійська танкова бригада – на західну околицю.

Героїзм і відвагу, мужність і безстрашність в боях за визволення нашого міста проявили танкісти 50-ї, 51-ї і 11-ї танкових бригад. Першими на вулиці міста ввірвалися танки підрозділів, якими командували старші лейтенанти Є.К. Тищик, М.Д. Саначев, молодші лейтенанти К.А. Смирнов та Я.П. Теличенко. Сотні бійців у єдиному потужному пориві визволили від окупантів Умань. Мужність учасників звільнення Умані була пошанована верховним військовим керівництвом. За проявлений у боях героїзм 26 бійців були удостоєні високої нагороди: їм присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Двадцяти військовим частинам і з'єднанням було присвоєно почесне найменування «Уманських». А Москва салютувала переможцям 24 залпами із 224 гармат.

Звільнення Умані було спільною перемогою регулярних військових частин, партизанських та підпільних груп. Це був закономірний результат збройної боротьби армії та нескореності людського духу наших земляків. Подвиг народу безсмертний і пам'ять про нього житиме до тих пір, допоки ми вшановуємо героїв і серцем відчуватимемо біль загиблих.

 Тетяна Кузнець, професор, декан історичного факультету

{phocagallery view=category|categoryid=25| limitstart=1|limitcount=35|detail=3|displayname=0| displaydetail=3|displaydownload=0|imageshadow=shadow1|displaybuttons=0}