«ЩО ДОЛЯ НЕЛЕГКА, - В ЦІМ КОРИСТЬ І СВОЯ Є.
БЛАЖЕННИЙ СОН ДУШІ МИСТЕЦТВУ НЕ СПРИЯЄ».

   19 березня народилася видатна українська поетеса, академік художнього слова, берегиня української душі, апостол творення української нації, безкомпромісний борець за її майбутнє - Ліна Костенко.

Я в людей не проситиму сили,
я нічого в житті не просила,
як не просять гранітні схили,
щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово, почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук нестудених.

   Ліна Василівна Костенко — українська письменниця-шестидесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).


   У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 р. Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторесса Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилась від звання Героя України.

Спини мене
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

    Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960 рр. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
    На початку 1960 рр. брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 р., її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів». 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників. У 1963 р. — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили у «самвидаві». У 1965 р. — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Хоча ці дійства не вплинули на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
   Травень 1966 р. — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня. У 1968 р. — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко у радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». У 1973 р. — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише, починаючи з 1977 р., після відходу з владного крісла В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а у 1979 р., за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років, окремі розділи якого можна було придбати на книжних підпільних продажах (студенти 70-х рр. пам'ятають книжковий ринок у районі Повітрофлотського проспекту - Солом'янка, що у Києві). За нього поетеса 1987 р. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Умирають майстри

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота.

   Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 р., мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тир. 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала. У 2010 р. вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого». Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу у книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 р. загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч. У січні 2011 р. Ліна Василівна вирушила у тур-презентацію свого першого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу. У лютому 2011 р. вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. 9 квітня 2012 р., у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь».


   Святкування дня народження великої української поетеси на історичному факультеті відбулося черговим, святковим, засіданням поетичного «Кліо». Сторінок її життя торкнувся виступ декана Карасевича Анатолія, викладача і аспіранта кафедри історії України Опацького Ігоря, студентів учасників поетичного «Кліо» - Бугай О., Криворучко А., Свиридюк А., Чернецька В., Юрченко В., Чумак О., Фурман І., Бежинар К.




     Було продемонстровано знання поетичного доробку поетеси, а саме – прочитані поезії із збірок «Річка Геракліта», «Гіацинтове сонце», «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур». Звернулися учасники урочистого засідання і до першого роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».


     Чим більше читаєш її вірші, тим глибше пізнаєм сенс життя, торкаєшся таємничості і неповторності буття людини, розумієш його плинність і спішиш жити, щоб залишити слід для тих, які тебе зрозуміли, у цьому не простому, миттєвому і незвичайному світі вічного пошуку істини.

І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...