8 грудня 1991 р. голови республік - перших засновників СРСР — Росії, України та Білорусі — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич у державній резиденції «Віскулі» у Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (або СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР (крім трьох прибалтійських), яка мала стати базисом для цивілізованого «розлучення» новостворених країн та запобігання міжнаціональних конфліктів. 
 Іще деякий час після підписання цих угод продовжували існувати деякі центральні органи влади СРСР, так що факт зникнення цієї держави залишався не визнаним юридично. 
25 грудня 1991 р. подав у відставку Президент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адміністративних будинків було знято прапори СРСР, а єдиним органом, який існував і вважав себе органом влади СРСР, залишилася Рада Республік Верховної Ради СРСР (тобто одна з палат парламенту). Вранці 26 грудня 1991 р. ця палата зібралася на своє останнє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатовано факт припинення існування Радянського Союзу. 

 
   У нині існуючих країнах — колишніх республіках СРСР, що сформувались після розпаду СРСР, є певні групи населення, особливо серед російських національних меншин, що сподіваються на «відновлення СРСР» і провадять у цьому напрямку пропаганду, намагаючись «обґрунтувати» його «невідворотність». 
Союз Радянських Соціалістичних Республік (скорочено — СРСР або Радянський Союз) — формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 р., наддержавне утворення, яке існувало у 1922–1991 рр. у Центральній та Північній Азії, Східній Європі. Імплементація результатів референдуму 17 березня 1991 р. (новоогарьовський процес) мала на меті перетворити СРСР на федерацію. 
 Новоогарьовські перемовини стали спробою Горбачова владнати внутрішньополітичну ситуацію шляхом підписання нового договору з союзними республіками. Президент СРСР спробував зміцнити центральну владу шляхом певних поступок республікам, прагнучи одночасно з цим посилити центр, перетворивши Союз на конфедерацію. Розпочавшись у квітні 1991 р., переговори в Ново-Огарьово продовжувались з деякими перервами аж до листопада, коли було остаточно розвіяно всі сподівання Горбачова утримати вже незалежні держави під своїм контролем. 
Ще з 1990 р., коли розпочалося обговорення перших проектів угоди, в Україні відбувались масові страйки та мітинги. В умовах загострення ситуації одною з вимог протестуючих стала відмова від підписання нового союзного договору. Українську сторону на першому етапі переговорів представляв прем'єр-міністр УРСР Вітольд Фокін, який 23 квітня 1991 р. підписав попередню заяву. 
Вже напередодні офіційного представлення документу Україна дала зрозуміти, що за будь-якого розв'язання спірних питань, які залишилися, вона не підпише договір до прийняття власної конституції. 26 липня 1991 р. до кабінету Горбачова для поради стосовно процедури підписання договору було запрошено відомого українського поета та громадського діяча Бориса Олійника. Президент виніс на розгляд Олійнику три варіанти договору з яких, однак, сам обрав найбільш оптимальний, що зробило цю зустріч суто формальною. 
 Українська РСР відіграла важливу роль у завершенні Новоогарьовського процесу, адже восени 1991 р. її представники відмовились підписувати союзний договір. Держава мала на це підстави, оскільки 24 серпня Верховна Рада УРСР вже затвердила Акт проголошення незалежності України, який давав можливість надалі вирішувати свою політику самостійно. Ідея союзного договору повністю втратила своє значення після проведення 1 грудня всеукраїнського референдуму, коли 90% громадян висловились за вихід зі складу Радянського Союзу. 
 В лабораторії «Відродження нації» відбулася зустріч декана факультету, професора Карасевича А. О., з студентами першого курсу щодо історії створення СРСР, розвитку його політичної і економічної долі, різного роду геноцидів в союзних республіках, дисидентського руху і історичної значимості бувшого об’єднання в житті України. В бесіді взяли участь завідувач кафедри загальної історії, професор Кривошея Ігор Іванович, лаборант лабораторії «Відродження нації» Макаренко Ольга Миколаївна, магістрант історичного факультету Стецько Мирослава Василівна.