Прийняття Основного Закону України ознаменувало фундаментальне закріплення нашої незалежності, закарбувало навіки волю українського народу жити у власній суверенній соборній державі. То ж у цей день хочеться побажати усім міцного здоров'я, гарту і творчої наснаги задля примноження слави та розквіту нашої України, розбудови нашої державності.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ
Конституція України – Основний Закон держави Україна, ухвалений 28 червня 1996 р. на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. Цього дня в Україні щорічно відзначається державне свято – День Конституції України.
Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні сягають часів Київської Русі. Біля його витоків лежить збірка стародавнього українського права «Руська Правда», а також відомі науковому світові пізніші історичні пам'ятки правової культури України – «Статути Великого князівства Литовського», акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького «Березневі статті» (інші назви – «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького»).
Початком історії українських конституцій вважається 5 квітня 1710 р., коли у м.Бендерах (теперішня територія республіки Молдова) було затверджено «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом. Конституція закріплювала створення незалежної української козацької держави у межах етнографічної національної території визнану Зборівською угодою 1649 р. Державна влада поділялася на законодавчу – Генеральна Рада, виконавчу – гетьман та його уряд і судову – Генеральний Суд. Визнавалося право міст на самоврядування, право соціального захисту малозабезпечених. Хоча не вдалося у повній мірі реалізувати Конституцію, вона діяла на Правобережній Україні до 1714 р. На думку як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, це була перша європейська Конституція у сучасному її розумінні.
Друга половина XIX – початок ХХ ст. представлена конституційними проектами та науково-публіцистичними працями. У 1846–1847 рр. Георгій Андрузький, член Кирило-Мефодіївського братства, студент юридичного факультету Київського університету, представив «Начерки Конституції Республіки», де передбачалося, що Україна – суверенне державне утворення у федерації слов'янських народів. У 1884 р. український вчений та політичний діяч Михайло Драгоманов представив фундаментальну роботу «Вольный Союз – Вільна Спілка», де пропонував реорганізувати царську Росію у федеративну республіку, в якій громадянам були б забезпечені особисті і політичні права.
У травні 1905 р. Михайло Грушевський опублікував статтю «Конституційне питання і українство в Росії», де були розвинуті основи, закладені М. Драгомановим, – децентралізації Російської імперії та конституційного-правового будівництва в Україні. У вересні 1905 р. Микола Міхновський відкинув підхід М.Драгоманова та запропонував свій конституційний проект самостійної соборної федеративної України.
Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) – основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 р. в останній день існування Центральної Ради. У Конституції наголошувалось, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державної символіки тощо. Конституція Української Держави – комплекс документів, які визначали правові основи функціонування Української Держави. У «Грамоті до всього українського народу» (29 квітня 1918 р.) Павло Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголошував про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів. «Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» та «громадян», визначали їх основні суспільні, політичні й економічні права. Вищу судову владу мав здійснювати призначуваний гетьманом Генеральний суд.
У роки радянської влади в Україні було прийнято чотири Конституції (1919, 1929, 1937, 1978 рр.), які, хоч і формально, проголошували Україну суверенною державою, залишалися більш ідеологічними документами, ніж юридичними. Наявність Конституції – один з основних ознак суверенності держави. Конституція України, прийнята у 1978 p., після 1991 р. зазнала істотних змін: Верховна Рада України внесла до неї понад 200 доповнень.
Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України. Вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу. Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
З прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей – усе те, що формує політико-економічну систему. Створено передумови для того, щоб функціонування та розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості. Прийняття Конституції стабілізувало політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувало права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій. Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої української держави.