З нагоди відзначення Всесвітнього дня боротьби з опустелюванням та посухами

Star InactiveStar InactiveStar InactiveStar InactiveStar Inactive
 

4 червня за сприяння історичного факультету та юридичної клініки університету викладачем кафедри всесвітньої історії та правознавства, заступником декана із соціально-правових питань, консультантом юридичної клініки Родік Тетяною Петрівною разом зі студентами 3 курсу проведено ряд заходів присвячених Всесвітньому дню боротьби з опустелюванням та посухами, що буде відзначатися 17 червня.
2
1
Студенти правознавці на базі юридичної клініки взяли участь у засіданні круглого столу, де презентували аудиторії короткий опис сучасних проблем, пов'язаних з даною темою, показали свої історичні та правові знання. У ході обговорення актуальних питань студенти з'ясували для себе вагомість даної проблеми для навколишнього природного середовища.
Також на базі історичного факультету було представлено презентацію „Всесвітній день боротьби з опустелюванням і посухами".

Історично-правова довідка
17 червня 1994 року в м.Париж, Франція, була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням та посухами, яка набрала чинності 26 грудня 1996 року. Цей день міжнародна спільнота відзначає як Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами.
Метою Конвенції ООН є консолідація світових зусиль для боротьби з різними видами деградації земель під впливом природних та антропогенних чинників. Саме тому, в 2002 році України приєдналася до Конвенції (Закон від 04 липня 2002 року №61-IV).
21 грудня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон України №2818-VI «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», яким у тому числі передбачені питання боротьби з деградацією земель та досягнення цілей екологічно збалансованого землекористування.
На виконання цього Закону розпорядженням Кабінету Міністрів від 25.05.2011 року №577-р було затверджено Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на 2011-2015 роки. Серед практичних завдань у галузі охорони земель, регламентованих Національним планом, є:
- запровадження заходів з консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, рекультивації порушених земель;
- виконання робіт з реабілітації територій, забруднених унаслідок військової діяльності;
- зниження рівня забруднення і засмічення ґрунтів шляхом стимулювання землевласників і землекористувачів до провадження екологічно збалансованої діяльності та інше.
Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Зазначена норма основного закону обумовлена винятковим значенням землі, яка є головною матеріальною основою довкілля, базою для формування, розвитку і поширення рослинності, водних об'єктів, інших природних компонентів, матеріальною основою територіальної цілісності держави, основним засобом виробництва у сільському, лісовому та в інших галузях господарювання тощо.
Чинне законодавство покладає низку обов'язків на землевласників та землекористувачів. Відповідно до статей 13 та 41 Основного закону України власність на землю не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
Основна продуктивна властивість землі – її родючість, яка забезпечується наявністю ґрунтового покриву. Ґрунти є об'єктом особливої охорони, тому на власників земельних ділянок та землекористувачів покладається обов'язок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі. Так, комплекс заходів, спрямованих на охорону та відтворення ґрунтів, визначений статтями 165-172 Земельного кодексу України, Законами «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про пестициди та агрохімікати», іншими нормативно-правовими актами.
Виконуючи цей обов'язок, власники земельних ділянок та землекористувачі можуть підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі шляхом застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення заходів з рекультивації, консервації або меліорації земельних ділянок.
Так відповідно до ст. 52 Закону України «Про охорону земель» рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі внаслідок гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт. При проведенні вищезазначених робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, землевласники зобов'язані знімати відокремлену ґрунтову масу, зберігати її та переносити на порушені або малопродуктивні земельні ділянки.
У ст.51 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що консервації підлягають деградовані та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Порядок консервації земель затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 жовтня 2002 року №175.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про меліорацію земель» меліорація – це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.
Обов'язки землевласників та землекористувачів щодо збереження мереж зрошувальних і осушувальних систем закріплені в Законі України «Про меліорацію земель», відповідно до якого експлуатація меліоративних систем повинна забезпечувати оптимальний водний та повітряний режим ґрунтів, створення умов для високоефективного та екологічно безпечного використання меліоративних земель.
Згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр» Мінагрополітики, Держземагентством, та іншими уповноваженими органами має бути розроблено проект Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року.
Закон України «Про охорону земель» (стаття 24 та ін.) регламентує необхідність прийняття Загальнодержавної програми використання та охорони земель, проект якої тривалий час опрацьовувався, але так і не був затверджений Верховною Радою України.