ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЗБІРКИ АНАТОЛІЯ КАРАСЕВИЧА «ДУША»

 

Презентацію нової збірки «Душа» професора Анатолія Карасевича чекали, мабуть, багато його колег, друзів, студентів історичного факультету і всі, хто хотів почути гірку правду фронтових перепетій російсько-української війни без прикрас і чиїх-небудь політичних замовлень. Основою для її написання стали зібрані факти і документи, розповіді учасників основних конфліктів на Сході України за останні вже майже чотири роки. Тому нова книга поезій – це своєрідне вшанування пам’яті всіх тих Солдат Свободи, які першими, коли була смертельна небезпека для нашої Незалежності, встали на овіяних славою наших предків кордонах України і сказали на весь світ рішуче «Ні!». Сказали тоді, коли вкотре обібрана Україна «старшим братом» була приречена на втрату своєї єдності і суверенітету. І вони вистояли ціною свого власного життя з надією, що дітей їхніх і внуків більше ніколи не будуть величати «малоросами» чи, як раніше, «бидлом». Їх таких сьогодні уже більше десяти тисяч, різних за віком і політичними поглядами, але одне і, мабуть, головне, що привело їх на державні кордони стати на смерть, – це їх любов до України. Вісімнадцять воїнів-уманчан віддали своє життя за наше майбутнє. Ще троє не повернулися у дім у часи Революції Гідності. Вічна пам'ять їм – Солдатам Свободи! Вся аудиторія вклонилася їм до української землі, яку вони захищали!

DSC 5364

DSC 5382

 

DSC 5383

На презентацію збірки «Душа» прийшли матері воїнів-уманчан, які навіки залишили свій вагомий слід там, де їх Україні було нестерпно боляче. Квіти їм вручали воїни, побратими їхніх дітей, яких обпалила війна, а командир групи розвідників Володимир став на коліна і подякував матерям за достойних дітей. А потім студенти історичного факультету дарували квіти людям війни – 23 воїнам, які також прийшли на презентацію збірки. Частина з них уже є студентами історичного факультету, сім воїнів заявили про свій намір вступати на факультет у 2018 р. і привезли УБД. Приємно було їх бачити у актовій залі у формі воїнів української нової армії – з Володарки і Бершаді, Гайсина і Ямполя, Звенигородки і Тального, Боярки і Фастова. 

Модератор патріотичного заходу Людмила Гекалюк, начальник центру культури і дозвілля «Гаудеамус», наголосила, що «сьогодні, у Міжнародний день рідної мови, у Дні, коли вся країна вшановує пам'ять Героїв небесної сотні, ми зібралися на презентацію нової, вже шостої, поетичної збірки поета Анатолія Карасевича. Назва збірки «Душа». Про що вона? Відповідь на це запитання знає сам автор».

«Всі події, які проходять нині на Сході України, – вказав Анатолій Карасевич, – де воюють наші діти і внуки, не можуть лишити байдужими всіх людей. Вони проходять через серце і душу кожного українця. Вони визначають їх позицію, вони змушують думати про майбутнє України. Проходить досить вагомий період у житті всієї держави – формування ціннісних орієнтацій і нової нації, основними чинниками якої є орієнтир на надбання нашої культури, на відновлення концепції історії українського народу, боротьби за його незалежність і територіальну цілісність. Саме навколо вказаних напрямків і повинні об’єднатися українці. Тому запропонована збірка – це чергова спроба автора донести до шанованої аудиторії своє бачення наболілих проблем, яке уже давно є предметом роздумів і прогнозованих висновків. Отож, запрошую всіх неспокійних приєднатися до непростої сповіді як автора, так і виконання віршів студентами історичного факультету, які погодилися розділити участь і показати своє бачення душевного діалогу». 

DSC 5399

DSC 5413

DSC 5418

DSC 5424

А потім Актова зала мала можливість через поетичний світ дві години побувати на фронтах російсько-української війни – Дебальцеве, Іловайськ, Широкіне, Авдіївка. У центрі уваги були матері, які не дочекалися синів з війни і зовсім юні вдови, які проводжали своїх коханих до Бога. Жінки, які ще і сьогодні чекають з війни своїх коханих, хоча уже пройшли роки, як вони пішли захищати Україну. І ще ряд проблем, які створила війна. Вона примусила нас подивитися на речі, яких ми колись навіть не помічали, або давали оцінку зовсім по-іншому. Вона навчила нас не прощати зради і цінувати життя. Вона зобов’язала говорити правду не лише солодку, але й гірку. Вона навчила нас любити те єдине, заради чого стали Небесними уже тисячі! Цілі роти! Цілі батальйони! Це наша єдина і неділима, нездоланна і рідна матінка Україна!

 «Вони можуть нас знищити фізично, – підкреслив автор, – бо вкрали у нас у 1994 р. ядерний щит і руйнували Збройні сили України останню чверть століття. Але вони не можуть знищити нашу ДУШУ, як надбання наших предків і славних родів. Тому ми сильніші за них духовно, і це головне, бо захищаємо свою землю, свій народ і його майбутнє!»  

А поміж прозовими виступами, уточненнями і побажаннями були вірші, були сльози, були оплески і вдячність всім виконавцям від стовідсотково заповненої аудиторії. У кінці презентації була фотосесія, були даровані аудиторії збірки віршів з автографом автора. А ще були вдячні очі матерів за найсвятіше, що було у шанованій залі – пам'ять за синів, що залишилися на полях святої брані. І відношення до віршованої події воїнів, присутніх у залі. Якщо у них, які дивилися смерті у вічі, на очах були сльози, – значить «Душа» вдалася! Її зрозуміли всі, мабуть, тому, що на сторінках збірки автор намагався розповісти правду нашої боротьби за людськість.   

DSC 5429

DSC 5450

DSC 5456

Вірші «Війна», «Летовище», «Орли» не помирають», «Зустріч» «Вічний політ», «Не стріляйте в історію», «Боже, поможи», «Мати», «Солдати свободи», «Божа квота», «Поверніться до правди», «Вдовиний стрій» , «Щось зажурилася любов» - були виконані автором Анатолієм Карасевичем.

Оргкомітет презентації збірки «Душа» дякує всім викладачам і студентам історичного факультету за влаштоване дійство національно-патріотичного спрямування в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини: меценату Сергію Зозулі; Людмилі Гекалюк – начальнику центру культури і дозвілля «Гаудеамус» (незмінному модератору всіх п’яти презентацій збірок Анатолія Карасевича – «Пам'ять», «Хто ми», «Філософія війни», «Нерв» і «Душа»); заступнику декана історичного факультету з виховної роботи Анні Шауренко; автору мультимедійного супроводу  – Олексію Олєйнічуку; викладачам кафедри філософії і суспільних дисциплін   – доцентам Любов Шачковській та Вікторії Фуркало; лаборанту навчально-методичної лабораторії «Відродження нації» – Ользі Макаренко (вірш «Чорнобривці»); студентській раді історичного факультету (очільник Мирослава Пересунько).

Автор висловлює подяку студентам-читцям віршів: Ользі Чумак «Ви не помітили», Артему Лукієнку «Лист з війни», Анастасії Неголюк «Традиція роду», Ніні Бектургановій «Вдова», Владиславу Березовському «Постать», Максиму Турчинському «Сповідь», «Недоказане», учасникам постановок «Дебальцеве» (Бектурганова Ніна, Олійник Марія, Юрченко Вікторія, Должкевич Лілія, Березовський Владислав, Подолян Олег) та  «Два озера» (Юрченко Вікторія, Шокарь Олена та Гончарук Олексій).

Дякуємо Заслуженим працівникам культури України – Купчику Валентину, Семенчуку Василю і Волошину Петру (вокальний чоловічий ансамбль тріо «Гонта») за виконання пісень «Слава Україні», «Ранні коні», «Повертайтеся хлопчики», «Мамин двір» (автор музики Василь Семенчук) та дуету «Мелодія» (Володимиру Батенку та студентці факультету мистецтв Анастасії Шинкарук) за виконання пісні «Журавлі» (автор музики Володимир Батенко).

DSC 5445

DSC 5475

DSC 5483

DSC 5490

DSC 5492

DSC 5508

DSC 5505

DSC 5528

DSC 5529

DSC 5531

DSC 5532

DSC 5536

DSC 5551

БОЖЕ, ПОМОЖИ...

Боже! Як зробити світ цей більш мудріший —

Знищить злий весь умисел на користь теплоти.

Непотрібно нам чужого — нам свого тепла б побільше,

Щоби в ногу з світом правди свою істину нести.

Щоби мама змогла знову гідно стрітить свого сина,

А він роду поклонився, як заведено в віках.

Щоб красу душі народу благодаті та іскрина,

Як світлина в долі нації і свободи хист в руках.

Як вбоялися всі люди за майбутні перегони,

Як в Кремлі нам намагались пояснити сенс життя,

Як мільйонний стрій прогнали через тюрми і крізь зони,

Щоб рабами нас зробити ввести кодекс каяття.

Ми не бачимо причини — де їм каятись повинні?

Може перші не були ми в давнину у місті Град?

Чи на чайках крізь Евксінське, ще коли московські злидні,

Жили в хащах, ніби звірі, ми вже мали зорепад.

Боже, милостивий наший! Ти, як самий наймудріший!

Підкажи, як жить народу, що пішов на святу січ?

Щоб не сивіли матусі і не зміг вже нехрист більше,

Вбити мудрість українську і у землю святу спіч.

Зведи в праведне всіх поле розкажи усьому світу,

Що народу України вік в своїх світанках жить.

Ми довели всьому люду, що ми варті жить без гніту.

Будем спільність ту творити у якої не болить.