День Збройних Сил України – святковий день на честь ЗСУ. Встановлений постановою Верховної Ради України у 1993 р. Відзначається щорічно 6 грудня – у день ухвалення 1991 р. Закону України «Про Збройні Сили України».

11

  Цього року історичний факультет став ініціатором проведення свята з нагоди дня Збройних сил України у формі своєрідного поетичного звіту про славні сторінки становлення українського воїнства в роки формування незалежної Української Держави.

1  Особливо захотілося виконавцям поетичних творів торкнутися сьогоденної воєнної героїки, показати всю нікчемність і надуманість претензій до нашої Свободи і Незалежності, до державної цілісності і безпідставність Кремлівських мрійників поневолити народ, який пізнав сутність свободи. Хіба не можуть зрозуміти вони, що перемогти народ, який захищає своє родинне, де лишили сліди його діди і батьки, неможливо? Це така проста істина, яку в українській школі вивчають у першому класі. Дуже прикро, що її не знають московські політики. Або не хочуть знати…
   Зате цю істину усвідомили солдати Свободи – Українські Збройні Сили. Честь і слава їм – нащадкам славної військової традиції Української Держави, які у боротьбі з ворогами у сьогоднішньому протиборстві гібридної війни на Сході не щадять свого життя за нашу святу Незалежність!
Досить вдало був вибудований сценарій поетичного вечора, згідно якого підібрано і поетичні напрацювання. В основному вони торкалися поетичної творчості декана історичного факультету Анатолія Карасевича. Прозвучали вірші у виконанні студентів різних курсів з його збірок «Філософія війни», «Нерв», «Памʼять».
   Так, вірш «Постать» (читав Березовський Владислав) присвячено тим найріднішим, які чекають воїнів з війни. Навіть тоді, коли втрачено останні надії, але лишається віра і надія для інших, що їх завжди чекає кохана дівчина чи дружина:

10

Росою вимилась земля і вже тепло від сонця жмень,
Спішить, щоб свої руки простягнути до людської плоті.
Від річки стежка за селом, де вона ходить кожен день,
Щоб залишились вічно в пам’яті вони нескорені і незабуті.

   Війна принесла біду для рідного краю. Більше 10 тисяч воїнів нової української армії повернулися до рідної домівки в двохсотих. Мова сьогодні йдеться не про окремих солдат, а про цілі взводи і роти, які загинули на Сході в уже відомих усьому світу битвах із загарбниками. Це Іловайськ і Широкіне, Донецький аеропорт і Дебальцеве, та ряд інших суворих випробувань де формувалася українська військова Гвардія. Якраз одній із трагічних сторінок цієї гібридної війни присвячений вірш «Летовище» (читав Кобзаренко Олександр):

 9

Бій стихав, кров стікала по стінках окопу додолу,
Взвод атаку відбив – захистив України поріг.
А він в небо дивився, як зірвалася зірка й по колу,
Опустилась солдату до натруджених бійнею ніг.

    Досить переконливо і актуально прозвучав вірш «Філософія часу» (читала Радчук Анюта). Той чеканний вогонь надії і перемоги на Сході чекають всі українські матері, щоб в мирній тиші зібратись по-сімейному за столом, де мама скаже:

І щоби мати за столом сказала всім в нагаду,
Та тільки так, щоби почув весь невгамовний світ,
Все можна в світі цім простити, діти, лиш не зраду,
Бо вона знищить родословної Вкраїни цвіт.

    А Владислав Кавецький запропонував вірш «Пом’янемо їх», після виконання якого була запропонована символічна Хвилина Мовчання.

Давайте пом’янемо їх – колись і нас згадають,
І квіти в памʼять на могили мовчки покладемо,
А потім стіл накриємо їм вдячно, вони знають,
Що ми сьогодні до них нині всі прийдемо

7

8

    А потім настала найурочистіша мить – прозвучали вірші про найріднішу людину – солдатську маму. Різні були ці рядки, в яких і біль, і надія, і спогади. Так, Марія Пащенко зачитала вірші «Ви не помітили» і «Прости, синочку»:

6

 

Ви не помітили, як впали воїни лицем на Схід у січі,
Щоб ще два метри в хліб засіяли в майбутнім їх сини.
Ти не забудь про подвиг цей і в поминальнім спічі
Згадай всім поіменно поколінням у майбутнім від весни.

     А Артем Лукієнко прочитав вірш «Лист з війни», як сповідь сина про нове бачення майбутнього України після закінчення війни:

5

Тому солдатом, мамо, став я назавжди, пробач –
І не посію хліб я більше, як бувало до війни, у поле.
Я хочу бачити тебе на полі тім, матусю, ти не плач,
Бо воно наше на віки, те рідне поле волошкове.

   Ми знаємо нині, бо сама дійсність сьогодення це підтверджує і переконує, що війна – це злочин перед людством, це загальнонародне горе, це невиправдані втрати і нестерпний біль! Але, одночасно, визвольні війні, а сьогоднішня російсько-українська війна саме така, бо народ України бореться за свою незалежність і цілісність, породжують підґрунтя для звитяжного героїзму, високого патріотизму, жертовної любові і високого справжнього кохання! Саме такій темі було присвячено вірш «Два озера» (читала Юрченко Вікторія). Це хвилююча сповідь про кохання пораненого бійця Української Армії і його вірної половинки, в очі якої, як два бездонних озера, він закохався ще до фронту. І коли він майже втратив зір і замкнувся в своїй особистій трагедії, зʼявилася ВОНА…

4

І в оцій пустоті, що під настрій влаштована спрутом,
Що всіх нищив підряд - бо війна без пощади і слів.
Появилась ВОНА, та єдина, що справилась з лютим
Відгодованим звіром, що мільйони солдатів вже з’їв.

Солдат знову відчув, як з’явилась надія ще жити,
Ніби в руки хтось вклав з полонини знайому косу.
І йому захотілось десь в Карпатах в покіс траву збити,
Та ще й очі, два озера сині, шепотіли: «Коханий, спасу».

   А потім до слова запросили декана Карасевича А.О., який познайомив шановану аудиторію з новими віршами із збірки «Душа», презентація якої, як пообіцяли, відбудеться до третіх роковин від дня Дебальцевської трагедії 20 лютого 2018 р. Вірші були різні – вони відображали той період становлення української національної ідеї, який переживає наша Україна. Та головним у виступі автора була тема Збройних Сил України, їх відродження в непростий час протистояння російської агресії, вказано на етапи становлення зовсім іншої вітчизняної армії, від тої, яку ми мали продовж останніх 25 років:

3

Я вдивляюсь в обличчя української нової армії,
Навіть чітко відчув, як у ритмі їх бились серця.
Чверть століття співали прокремлівські військові нам арії,
Та навалу російську зупинила на Сході оця.

     Піднімалися питання і проблеми материнської долі. Особливо вразив вірш «НЕДОКАЗАНЕ…»

Доброго здоров’я Вам, мамо, пишу свій лист з війни,
Місяць підсвітив папір, щоб краще міг я бачити.
Ви сьогодні, мамо, перед боєм знов прийшли у мої сни,
Я питаю в неба зоряного - щоби це могло для мене значити?

Небо підказало, що чекає зустріч з Вами непроста,
Повернуся скоро від цих злих боїв до витоків я роду.
Щоб торкнутись серцем, мамо, до святого першого поста,
Й зрозуміти суть того буття, як основи кожного народу.

Тож привіт всім землякам, а Вам, матусю, добрих снів!
Він піймав себе на тому, що покликав так її уперше.
Ніби серцем зрозумів - світ війни на доброту вже так збіднів,
Спакував в двохсоті всю духовність і за гідність вмерших.

Його в вічність, як дідів колись, все село несло в Аїд,
Повернувся син, як обіцяв в окопі мамі, до свого порогу.
Через день листа принесли їй ще у свіжий на могилі слід,
Запізнився листоноша і біду вручити вчасно не мав змогу.

    Вечір поезії вдався, і аудиторія, за попередніми розмовами, отримала заряд у дусі патріотичного виховання. І десь закрадається думка, а це було видно по очах присутніх, хтось після закінчення дійства перегляне раніше бачений світ з позиції мудрості і правди. А найголовніше, мабуть, що молодь, а 407 аудиторія була заповнена повністю, отримала нове бачення про тих Солдат Свободи, які повсякденно ціною життя захищають їх спокій.

2

   Хочеться окремо подякувати організаторам вечора Людмилі Гекалюк і Анні Шауренко за сценарій і підбір виконавців, ведучим Радчук Анюті і Кавецькому Владиславу, всім названим виконавцям і присутнім в аудиторії за підтримку задуманої ідеї та одностайність у любові до України і зневаги до її ворогів.
Слава Україні!
Слава нації!